Моє друге улюблене оповідання серед всіх творів в межах The Paul Spragg Memorial Short Trip Opportunity! І останнє оповідання про ретравматизацію, або як сказав Дванадцятий Доктор:

The Doctor leaned against a wood-plank wall and avoided Bill’s gaze. “Post-dramatic stress disorder,” he said.

She waited a moment, for the truth.

“I killed all those people, Bill,” he said. “My people.”

“No you didn’t,” she reminded him. “You saved them.”

The Doctor shook his head. “I did both,” he said. “I killed them and I saved them. Do you see? Both things are true. It’s a paradox, and that’s a problem.”

І так саме пост-драматичний, бо основною подією оповідання є сценічна адаптація останніх подій Великої Війни Часу, які ми бачили в епізоді День Доктора. І саме висвітлювання того, як Дванадцятий протягом свого життя, а оповідання відбувається вже коли він подорожував з Білл, проживає досвід Війни часу та конкретно останнього дня війни —  продало мені це оповідання повністю.

Ну і ще я фанат того як Дванадцятий як веселий дід влаштовує Білл побачення  з прибулицею, хе-хе.

Tuxa tossed a pebble into the bay, and it sank with a satisfying plunk. “I’ll be fine,” she assured them. “In fact, I designed the pyrotechnics for the quantum cabaret tonight. You wanna come?”

“Eh,” the Doctor said. “I do and I don’t.”

He caught Bill’s eye and winked without winking, as only the Doctor could. “Go on, you two,” he said. “I was hoping to catch another show anyway.”

Bill stood up and helped Tuxa to her feet. “You sure?” she asked.

“Course I’m sure,” the Doctor said. “It’s a rock opera performed by an actual rock. Apparently it’s a real gem.”

Tuxa took Bill’s hand, and this time she could feel the electric current racing through her.

My second favourite story among all the works within The Paul Spragg Memorial Short Trip Opportunity! And the last story about retraumatisation, or as the Twelfth Doctor said:

The Doctor leaned against a wood-plank wall and avoided Bill’s gaze. “Post-dramatic stress disorder,” he said.

She waited a moment, for the truth.

“I killed all those people, Bill,” he said. “My people.”

“No you didn’t,” she reminded him. “You saved them.”

The Doctor shook his head. “I did both,” he said. “I killed them and I saved them. Do you see? Both things are true. It’s a paradox, and that’s a problem.”

And precisely post-dramatic, because the main event of the story is a stage adaptation of the last events of the Great Time War, which we saw in the episode The Day of the Doctor. And specifically highlighting how the Twelfth, throughout his life, and the story happens when he was travelling with Bill, lives the experience of the Time War and specifically the last day of the war — completely sold this story to me.

Well, and I am also a fan of how the Twelfth as a jolly old man arranges a date for Bill with a foreign lady, ha-ha.

Tuxa tossed a pebble into the bay, and it sank with a satisfying plunk. “I’ll be fine,” she assured them. “In fact, I designed the pyrotechnics for the quantum cabaret tonight. You wanna come?”

“Eh,” the Doctor said. “I do and I don’t.”

He caught Bill’s eye and winked without winking, as only the Doctor could. “Go on, you two,” he said. “I was hoping to catch another show anyway.”

Bill stood up and helped Tuxa to her feet. “You sure?” she asked.

“Course I’m sure,” the Doctor said. “It’s a rock opera performed by an actual rock. Apparently it’s a real gem.”

Tuxa took Bill’s hand, and this time she could feel the electric current racing through her.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

Якщо про The Lichyrwick Abomination я казав: “На перший погляд цей твір це максимально звичайна історія про Доктора…”, — то The Hoxteth Time Capsule це дійсно максимально звичайна історія про Доктора.

Але це зовсім не робить її гіршою!

Бо це дуже якісно написана історія про Доктора. Я б навіть сказав, що її виконання вище за переважну кількість розглянутих тут оповідань, а я всі розглянуті тут оповідання вважаю якщо не гарними то як мінімум на достатньому рівні.

The Hoxteth Time Capsule — це та сама історія про Доктора, яку ти очікуєш від Доктора. Якісно написана, цікаво продумана, гарно оформлено, з прикольним концептом. Яку ти можеш прослухати, коли є вільний час і залишитися задоволеним.

If I said about The Lichyrwick Abomination: "At first glance, this piece is just an ordinary story about the Doctor...", then The Hoxteth Time Capsule is indeed a very ordinary story about the Doctor.

But that doesn't make it worse!

Because it is a very well-written story about the Doctor. I would even say that its execution is superior to the majority of the stories reviewed here, and I consider all the stories reviewed here, if not good, then at least adequate.

The Hoxteth Time Capsule is that same story about the Doctor that you expect from the Doctor. Well-written, thoughtfully designed, beautifully presented, with a cool concept. One that you can listen to when you have spare time and be satisfied.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

Ось це насправді просто дуже мила і ніжна історія. І вам її треба послухати просто через те. що вона дуже мила та ніжна.

Проста розповідь про бабусю, котра не знаючи цього застрягла в часовій петлі, після кінця якої все забуває. Та про Доктора, який все пам’ятає, проте кожного разу його голограма наново знайомиться з жінкою, яка давно є для нього подругою. Та дерево котре прагне рости та слухати історії. Бо це оповідання саме про це — пам’ять та історії.

Here's actually just a very sweet and tender story. And you need to listen to it just because it's very sweet and tender.

A simple tale about a grandmother who unknowingly gets stuck in a time loop, after which she forgets everything. And about the Doctor, who remembers everything, but each time his hologram reintroduces itself to the woman who has long been his friend. And the tree that wants to grow and listen to stories. Because this story is precisely about that — memory and stories.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

І ОСЬ МОЄ УЛЮБЛЕНЕ ОПОВІДАННЯ!!!

На перший погляд цей твір це максимально звичайна історія про Доктора — є шотландське село і є монстр що тероризує це село, а між ними підліток, що проживає втрату сестри. Але! Якщо почати сприймати монстра, як сублімацію та репрезентацію переживань підлітка, метафору його стану під час проходження пубертату десь в шотландській глибинці та самозвинуваченні в смерті сестри.Ось тоді історія починає грати абсолютно іншими фарбами. І головне — в цьому сприйнятті дійсно є сенс, що витікає з сюжету. 

Додатково мені сподобався трохи специфічний гумор автор.

Тож дуже вас прошу послухайте цю історію, проте будьте обережні — тут є згадки трупів птахів та описи деяких деформацій тих самих трупів. Тож якщо це є для вас триґером то майте на увазі.

AND HERE IS MY FAVOURITE STORY!!!

At first glance, this work is a completely ordinary story about the Doctor — there's a Scottish village and there's a monster that terrorizes this village, and between them a teenager, who is living through the loss of his sister. But! If you start to perceive the monster as a sublimation and representation of the teenager's experiences, a metaphor for his state during puberty somewhere in the depths of Scotland and his self-blame in his sister's death. That’s when the story begins to play in absolutely different colours. And importantly — this perception really makes sense, which stems from the plot.

Additionally, I liked the somewhat specific humour of the author.

So I really ask you to listen to this story, but be careful — there are mentions of bird corpses and descriptions of some deformations of those same corpses. So if this is a trigger for you, bear that in mind.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

А ось і друге оповідання майже без Доктора! Й неочікувано детективний процедуал — майже все оповідання це сцена допиту. А сам сюжет — критика класової системи, хоч і трохи в лоб. Але спишемо це на короткий обсяг і недостатній обсяг для розкриття. Бо давайте чесно, ось ця тема…

I was conscious of my own tongue chip, which felt hot and heavy in my mouth. Direct line to my bank account. Each word cost one Drooble. Always been that way on Skaz. You got the chip on your sixteenth birthday, and from then on, you paid to speak. And I only had a few hundred Droobles to my name. I didn’t want to be speaking unnecessary words in the week before my wedding.

… не дуже віє оригінальністю. Мені, до прикладу, відразу згадався фільм Час з Тімберлейком в головній ролі. Але як гіпертрофований інструмент для висвітлення того, що в багатих людей більше фінансових можливостей продвинути свої ідеї та слова ніж в звичайного люду — зійде.

І хоч, швидше за все, авторка мала на меті критику капіталізму (куди ж без неї), мені здається, що в оповідання є великий потенціал киритки конкретно олігархії та контролю мільйонерів над медіа та соц. мережами. А ніж сліпої критик капіталізму як такого.

And here is the second story, almost without the Doctor! And unexpectedly, a detective procedural - nearly the whole story is an interrogation scene. And the plot itself—a critique of the class system, albeit a bit blunt. But let's attribute that to the short length and insufficient space for elaboration. Because let's be honest, this theme…

I was conscious of my own tongue chip, which felt hot and heavy in my mouth. Direct line to my bank account. Each word cost one Drooble. Always been that way on Skaz. You got the chip on your sixteenth birthday, and from then on, you paid to speak. And I only had a few hundred Droobles to my name. I didn’t want to be speaking unnecessary words in the week before my wedding.

... it doesn’t feel very original. For instance, it immediately reminded me of the film ‘In Time’ with Justin Timberlake in the leading role. But as an exaggerated tool for highlighting that wealthy people have more financial means to advance their ideas and words than ordinary people—it works.

And although, most likely, the author intended to criticize capitalism (where would we be without it), it seems to me that the story has great potential for specifically criticising oligarchy and the control of millionaires over media and social networks rather than blind criticism of capitalism per se.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

Дуже класне оповідання про Доктора де майже немає Доктора, де автор з доброти Доктора не докручує фінальне покарання.

В своїй суті твір дуже схожий на іншого представника наукової фантастики — оповідання  What You Need, що був опублікований під псевдонімом Льюїса Педжетта, під ними писав Генрі Каттнер сам або в дуеті зі своєю дружиною Кетрін Люсіль Мур, тож точно автора оповідання ми не знаємо, але зараз і не про це. В оповіданні подружжя Каттнера і Мур розповідається про магазин, власник якого продає покупцю саме те, що йому треба. Навіть якщо клієнт сам цього ще не знає. 

Так само і головний герой The Best-Laid Plans продає клієнтам ідеальні плани. Щоб не захотів зробити/виконати/захопити його покупець — Драксіл Фроґґ створить той план, який потрібен. Яким би абсурдним він не виглядав — він точно спрацює. Проте на горизонті виникає таємничий хаотичний елемент — Доктор! 

Проте чому б Доктор став заважати простому продавцю ідей та планів?.. А все просто, Фроґґ не перебирає клієнтами, тож де факто стає співатором та співучасником купи злочинів, переворотів та геноцидів. Хоча він на це не зважає і це його не турбує, адже…

“No, no, you’ve got it all wrong!” Dracksil tried looking anywhere that wasn’t the Doctor, but his eyes were unrelenting magnets. “These are just ideas! I sell ideas! And people do with them as they wish. It’s their choice.”

Тобто, так — це оповідання про те, що всі хто доклалися до злочину мають понести покарання, навіть якщо вони не хотіли цього робити. Єдине, що мені трохи не подобає так це те, що Доктор дає Фроґґу другий шанс. Але не те щоб я здивований, бо це все ж історія про Доктора, про творіння добра і другі шанси для тих, хто на них заслуговує. І Фроґґ на думку Доктора один з таких.

“You didn’t know what you were doing. I don’t have a problem with you selling ideas, Dracksil. I do have a problem with you becoming a consulting agency for tyrannical murderers. You aren’t a bad person. You just like your job too much. You looked for a way to make it more interesting, giving you more influence over causality. Now that has backfired...”

Я розумію, що з нашого українського бекґраунду слова “You aren’t a bad person. You just like your job too much” звучать як насмішка та абсурд, та все ж дамо трохи фори закордоним авторам. 

Ну і Фроґґ дійсно виправдав свій другий шанс.

A very clever tale about the Doctor where there is barely any Doctor, where the author does not impose the final punishment with the kindness of the Doctor.

At its heart, the work is very similar to another representative of science fiction - the story What You Need, which was published under the pseudonym Lewis Padgett, a name used by Henry Kuttner either alone or in collaboration with his wife Catherine Lucille Moore, so we definitely do not know the author of the story, but that's not the point now. In the story, the Kuttner and Moore couple tells about a shop where the owner sells exactly what the customer needs. Exactly what he needs. Even if the client does not yet know it.

Similarly, the main character of The Best-Laid Plans sells clients perfect plans. Whatever his customer wants to do/accomplish/capture - Dracksil Frogg will create the plan needed. No matter how absurd it seems - it will definitely work. However, on the horizon emerges a mysterious chaotic element - the Doctor!

But why would the Doctor interfere with a simple seller of ideas and plans?.. It’s simple, Frogg does not discriminate among clients, thus de facto becoming an accomplice in a bunch of crimes, coups, and genocides. Although he doesn’t mind and it doesn’t bother him, because…

“No, no, you’ve got it all wrong!” Dracksil tried looking anywhere that wasn’t the Doctor, but his eyes were unrelenting magnets. “These are just ideas! I sell ideas! And people do with them as they wish. It’s their choice.”

So, yes - this is a story about everyone who contributed to a crime must face punishment, even if they didn't want to do it. The only thing I like a bit less is that the Doctor gives Frogg a second chance. But I’m not surprised, because it is still a story about the Doctor, about creating good and second chances for those who deserve them. And according to the Doctor, Frogg is one of such individuals.

“You didn’t know what you were doing. I don’t have a problem with you selling ideas, Dracksil. I do have a problem with you becoming a consulting agency for tyrannical murderers. You aren’t a bad person. You just like your job too much. You looked for a way to make it more interesting, giving you more influence over causality. Now that has backfired...”

I understand that from our Ukrainian background the words “You aren’t a bad person. You just like your job too much” sound like mockery and absurdity, but nevertheless, let’s give some leeway to foreign authors.

Well, and Frogg really justified his second chance.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

Оповідання з найцікавішими, як на мене, сюжетним концептом з усіх переможців The Paul Spragg Memorial Short Trip Opportunity. Що якщо ТАРДІС в своїх намаганнях замаскуватися змогла створити живу істоту? І якби ця істота реагувала на потребу знову стати цілим з машиною? Ти і чи є вона живою істотою взагалі?

Це дійсно шикарне оповідання, котрому трошечки не вистачає знаків/хронометражу. Варто було трошечки більше зануритись в переживання Бернарда, трошки зануритись в тему “Що робить живу істоту живою, а людину людиною?”. Тут є величезний потенціал для цього, проте поза цим оповідання лишається шикарним.

A narrative with the most interesting, in my opinion, plot concept among all the winners of The Paul Spragg Memorial Short Trip Opportunity. What if the TARDIS, in its efforts to camouflage itself, was able to create a living creature? And what if this creature reacted to the need to become whole with the machine again? Are you and is it a living being at all?

It's really a splendid narrative, which just slightly lacks in duration/detail. It would have been good to delve a bit more into Bernard's experiences, a bit more into the theme of "What makes a living creature alive, and a human a human?". There's tremendous potential here, but outside this, the narrative remains splendid.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

Уху, історія про ретравматизацію!!!

Ох… Я чесно зненавидів Третього Доктора тут. Максимально. Весь сюжет будується на тому, що Третій Доктор егоїстично хоче довести свою правоту незважаючи на почуття інших.

Все починається як веселий броманс Доктора та бувшого морського капітана — Рональда Гендерсона. Котрий пішов у відставку через кораблетрощу за участі його корабля та прибульця (звичайно, кого ж ще!). І поки Рональд вже змирився з втратою. Змирився з тим, що рішення морського трибуналу про зіткнення з морським сміттям, котре залишилось після другої світовою, має більше сенсу ніж його звіт про “морського монстра”. А також відкрив доволі непоганий паб в портовому містечку. Доктор, що розповіддю впізнав прибульця, намагається довести своєму новому другу, що насправді, його звіт правдивий. На що отримує відповідь в стилі: “Давай лишимо минуле в минулому і будемо рухатись в майбутнє”. І що ж зробить Доктор в цій ситуації?

Правильно! Повезе капітана точно в той самий момент потоплення його корабля, день коли померла вся його команда, найбільш травматичні хвилини його життя! І лише для того, аби довести свою правоту! Навіть не намагаючись врятувати людей! І все це перед людиною котрий проживає ретравматизацію!

Henderson felt that his heart was going to burst through his chest. 'Doctor, stop this, you must stop this.' 

The Doctor shook his head sadly. 'I'm afraid I can't.'

'You can't?' Henderson's eyes widened with disbelief. 'Can't or won't? You said this... thing is intelligent. Communicate with it! A dozen men are going to die if you don't!'

'That's the problem,' said the Doctor. 'They already have. I’m so sorry. I brought you back to witness events, not to change them. I know this is difficult, but you see, this has already happened in your timeline. To undo that would bring about catastrophic damage to the fabric of reality. We're here only to observe. For you to see that what happened to your ship wasn't your fault. There was nothing you could have done.'

Now the creature’s tentacles emerged from the water, barely visible, and they began the grizzly task of ripping off pieces of the hull.

'Enough!' Henderson wailed. 'I can't bear to watch this. Not again. Take me back. Please.'

Звісно я розумію думку Доктора, про те що він не може змінити, щось в цій події, бо вона зафіксована. Проте це дуже жорстоко та невиправдано заставляти Гендерсона переживати все цей жах. 

І після цього дуже дивно спостерігати кінцівку історії, де Гендерсон відновлює свою капітанську ліцензію і при зустрічі дякує Доктору за те, що він йому показав “правду”. Може ідея автора і має сенс, але для мене дійсно дико чути, як в кінцівці Рональд дякує Доктору за це, я б, чесно, після такого ніколи з Доктором і не зустрічатись. 

Але сама історія, як оповідання доволі гарно написане і начитане і за сюжетом дійсно цікаво спостерігати. Тож теж радив би вам її прослухати.

Oh, a story about re-traumatization!!!

Oh… I honestly detested the Third Doctor here. To the maximum. The whole plot is built on the Third Doctor selfishly wanting to prove he's right regardless of others' feelings.

It all starts as a fun bromance between the Doctor and the former naval captain - Ronald Henderson. Who retired after a shipwreck involving his ship and an alien (of course, who else!). And while Ronald had already come to terms with the loss. He reconciled with the fact that the naval tribunal's decision about the collision with sea debris left after World War II makes more sense than his report about a “sea monster”. Also, he opened a fairly decent pub in a port town. The Doctor, who recognizes the alien from the story, tries to convince his new friend that his report was indeed truthful. To which he receives a reply in the style: “Let's leave the past in the past and move forward.” And what does the Doctor do in this situation?

Correct! He takes the captain right back to the very moment his ship sank, the day when his entire crew died, the most traumatic minutes of his life! And only to prove he's right! Not even trying to save people! And all this in front of a man who is experiencing re-traumatization!

Henderson felt that his heart was going to burst through his chest. 'Doctor, stop this, you must stop this.'

The Doctor shook his head sadly. 'I'm afraid I can't.'

'You can't?' Henderson's eyes widened with disbelief. 'Can't or won't? You said this... thing is intelligent. Communicate with it! A dozen men are going to die if you don't!'

'That's the problem,' said the Doctor. 'They already have. I’m so sorry. I brought you back to witness events, not to change them. I know this is difficult, but you see, this has already happened in your timeline. To undo that would bring about catastrophic damage to the fabric of reality. We're here only to observe. For you to see that what happened to your ship wasn't your fault. There was nothing you could have done.'

Now the creature’s tentacles emerged from the water, barely visible, and they began the grizzly task of ripping off pieces of the hull.

'Enough!' Henderson wailed. 'I can't bear to watch this. Not again. Take me back. Please.'

Of course, I understand the Doctor's point, about the fact that he cannot change something in this event, because it is fixed. However, it is very cruel and unjust to force Henderson to relive all this horror.

And after that, it's very strange to watch the end of the story, where Henderson renews his captain's license and thanks the Doctor for showing him the “truth” upon meeting. Maybe the idea of the author makes sense, but for me, it's truly bizarre to hear how Ronald thanks the Doctor for this at the end, I honestly would never meet with the Doctor after such an experience.

But the story itself, as a narrative is quite well written and read and the plot is indeed interesting to follow. So I would also recommend listening to it.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).

Вже не перша історія в франшизі, котра майже повністю спирається на Різдвяну пісню Чарльза Дікенса, і тоно не остання. Проте працює вона з цим сюжетним концептом набагато веселіше ніж її серіальні колеги, бо поки телеепізоди кладуть на ці рейки тематично різдвяно/зимові епізоди, що дуже очікувано, автор цього оповідання загортає цей сюжетний скелет в зовсім не святкову обгортку.

Сьомий Доктора застає молодого генія — Шона Келвіна, за процесом захоплення власної планети, з метою врятувати свій народ від них самих. І, вловлюючі його невпевненість, переконує його зупинитись. А щоб довести Шону, що відмова від захоплення рідного світ вартувало всього пропонує зустрічатися щороку.  Ну і далі думаю ви зрозуміли, як все розвивається.

Це насправді дуже гарна історія, котра зовсім не містить в собі лиходія чи монстра тижня, просто дев’ять зрізі життя чоловіка зі своїми гріхами та демонами. Персоналію якого висвітлюють доволі адекватно, він хоч і ред флег, проте і отримує за це співмірні наслідки, й до того ж росте як персонаж.

Сьомий Доктор тут теж дуже гарно зроблений, хронологічно сюжет лежить вже після останнього епізоду класичного серіалу, і тут автор продовжує цей характер Доктора-шахіста, котрий не тільки рятує людей в малих масштабах, але й планує все в більшому масштабі. Бо так, він врятував “душу” Шона Келвіна, та чи було це його головною метою?

Дуже раджу послухати, аби дізнатися!

Already not the first story in the franchise that almost fully relies on Charles Dickens' Christmas Carol, and it's not the last one either. However, it works with this plot concept much more cheerfully than its serial colleagues, because while the television episodes lay this thematic Christmas/winter episodes track, which is very expected, the author of this story wraps this plot skeleton in completely non-festive packaging.

The Seventh Doctor encounters a young genius—Sean Kelvin, in the process of taking over his own planet, in order to save his people from themselves. And, catching his uncertainty, convinces him to stop. And to prove to Sean that giving up the conquest of his home world was worth everything, he suggests meeting every year. Well, and then you probably understand how everything develops.

This is actually a very good story, which does not contain a villain or monster of the week, just nine slices of a man's life with his sins and demons. This character is highlighted quite adequately, he is a red flag, but he also receives proportional consequences, and moreover, grows as a character.

The Seventh Doctor is also very well done here, chronologically the plot lies after the last episode of the classic series, and here the author continues this character of the Doctor-chess player, who not only saves people on a small scale, but also plans everything on a larger scale. Because yes, he saved the "soul" of Sean Kelvin, but was that his main goal?

I highly recommend listening to find out!

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).