А ось і друге оповідання майже без Доктора! Й неочікувано детективний процедуал — майже все оповідання це сцена допиту. А сам сюжет — критика класової системи, хоч і трохи в лоб. Але спишемо це на короткий обсяг і недостатній обсяг для розкриття. Бо давайте чесно, ось ця тема…

I was conscious of my own tongue chip, which felt hot and heavy in my mouth. Direct line to my bank account. Each word cost one Drooble. Always been that way on Skaz. You got the chip on your sixteenth birthday, and from then on, you paid to speak. And I only had a few hundred Droobles to my name. I didn’t want to be speaking unnecessary words in the week before my wedding.

… не дуже віє оригінальністю. Мені, до прикладу, відразу згадався фільм Час з Тімберлейком в головній ролі. Але як гіпертрофований інструмент для висвітлення того, що в багатих людей більше фінансових можливостей продвинути свої ідеї та слова ніж в звичайного люду — зійде.

І хоч, швидше за все, авторка мала на меті критику капіталізму (куди ж без неї), мені здається, що в оповідання є великий потенціал киритки конкретно олігархії та контролю мільйонерів над медіа та соц. мережами. А ніж сліпої критик капіталізму як такого.

And here is the second story, almost without the Doctor! And unexpectedly, a detective procedural - nearly the whole story is an interrogation scene. And the plot itself—a critique of the class system, albeit a bit blunt. But let's attribute that to the short length and insufficient space for elaboration. Because let's be honest, this theme…

I was conscious of my own tongue chip, which felt hot and heavy in my mouth. Direct line to my bank account. Each word cost one Drooble. Always been that way on Skaz. You got the chip on your sixteenth birthday, and from then on, you paid to speak. And I only had a few hundred Droobles to my name. I didn’t want to be speaking unnecessary words in the week before my wedding.

... it doesn’t feel very original. For instance, it immediately reminded me of the film ‘In Time’ with Justin Timberlake in the leading role. But as an exaggerated tool for highlighting that wealthy people have more financial means to advance their ideas and words than ordinary people—it works.

And although, most likely, the author intended to criticize capitalism (where would we be without it), it seems to me that the story has great potential for specifically criticising oligarchy and the control of millionaires over media and social networks rather than blind criticism of capitalism per se.

(Translation generated by AI, so mistakes are possible).